Блог

Забути не можна,
повернути неможливо

Ваш вічний сон – наш вічний сум

Біль серце стискає, гірко плаче душа.
Більшого горя немає, як втрата, рідненька,
Твого життя

Пом’яни  мене, Господи, коли прийдеш
У Царствії Твоїм

Пішов з життя ти дуже рано,
ніхто не зміг тебе спасти
глибока в серці нашім, рана
доки ми живі – з нами ти

Життя прожито, але як достойно…
ти, як завжди, крокуючи вперед,
пішов у вічність гордою ходою,
пізнавши істини прихований секрет

Такого рідного, святого,
Такого доброго, як ти,
Такого щирого, простого
Вже нам ні коли не знайти

Рідний наш, і вдень і вночі
Болить душа і плачуть очі
Сльози течуть не висихають,
А думи душу розривають

Життя, тобі наш любий сину й брате
Подарувало дуже мало літ,
А замість щастя, радості надії,
Дало в дарунок цей граніт

Товаришами все забудеться
І сум і горе  –  все пройде,
А серце матері розбите
Ніде спокою не знайде

Болить душа сльози ллються
І горю нашому нема кінця
В життя Вас більше не вернуть
Бо сил таких, на жаль, нема

Вода твої очі закрила
Зберегти тебе ми не змогли
Спи сном спокійним, наш сину милий
Ти нас за все, за все прости

Схиляють голови сумні.
Всі ваші діти, чоловік, онуки
Прийміть уклін наш до землі
І тугу вічної розлуки

Спи спокійно наша люба,
Взята волею судьби
Хай наш сум, безмірна туга
Не тривожать твої сни

В той день, коли весна буяла,
А серце так хотіло жити,
Тебе, наш дорогенький, не стало
І ми не в силах щось змінить

Було так добре і радісно нам жити
Коли б Ви мамо разом з нами
Ніхто в житті не зможе замінити
 Хорошої та люблячої мами

Була для нас неначе пташка
Мов щебетливий соловей
Без тебе нам і сумно й важко
А серце плаче ніч і день

Чекаємо, синку, ми тебе щодня
Що прийдеш ти до рідного порогу
Та не приходиш, бо сира земля
Закрила назавжди тобі дорогу

Ти нас покинув дуже рано
В житті немає вороття
І кров з невидимої рани
Буде текти усе життя

Ти був для нас неначе пташка,
Мов щебетливий соловей,
Без тебе нам і сумно й тяжко
І серце плаче ніч і день

Отче наш, що еси на небесах!
Нехай святиться ім’я твоє,
Нехай прийде царство твоє,
Нехай буде воля твоя,
Як на небі, так і на землі
Хліб наш насущний дай нам днесь:
І прости нам борги наші,
Як і ми прощаємо боржникам нашім
Не введи нас у спокусу,
Але ізбав нас від лукавого
Бо твоє єсть царство і сила,
І слава Отця і Сина, і Святого Духа
Нині й повсякчас, і навіки-віків
Амінь

Свята Марія, мати Божа,
Молись за нас, грішних,
Нині й в годину смерті нашої
Амінь

Тихо гілки не шуміть  
Дитя моє не будіть
Хто відповість нам для чого
Землю покинула ти
Молімо господа бога
Душу твою берегти

Вскорботі голови схиляємо,
Сумуємо, любим, пам`ятаємо
Від дітей та онуків

Душа моя плаче, душа моя рветься,
Та сльози не ринуть потоком буйним.
Мені до очей не доходять сльози,
Бо сушить їх туга, вогнем запальним

Не плач, мамо, не журися,
Бо вже твій син оженився.
Знайшов собі панночку
В тихім полі земляночку

Хай ангел Господній
Хранить твою душу,
Хай царство небесне
Господь тобі дасть

Пішов від нас ти дуже рано
 Ніхто не зміг тебе спасти
Яка глибока  в  серці  рана
Поки живі ми _ з нами ти

Не стримати сліз нам ніколи,
Бо важко повірити в те,
Що ти не прийдеш вже додому.
Твій дім тепер – небо святе…

Не стримати сліз нам ніколи,
Бо важко повірити в те,
Що ти не прийдеш вже додому.
Твій дім тепер – небо святе…

Доки батько живий
Доки мати жива
Не встигаєш казати
Найтепліші слова…

Біль серце стискає
Гірко плаче душа
Важчого горя немає
Як втрата твого життя.

Так скоро пішла ти від нас
Залишивши сльози навіки Люба мамо;
Дружина моя — Не забудемо тебе ми повіки.
У тужні ми кожну хвилину

Твоє згадуємо світле ім’я,
Спи спокійно наша люба дитино
Нехай легкою тобі буде земля.
Чим виміряти горе

Що так раптово спіткало мене
Як заставити серце повірити
Що на світі вже немає тебе.

Пішла ти донечко від нас
В самому розквіті життя,
І в нашій пам’яті навіки
Тобі не буде забуття.

Помирають батьки.
Відлітають від нас журавлями,
Тільки стомлені руки, як крила, складуть до грудей.
Буде пам’ять боліть, буде плакать терпкими сльозами.
Буде спогад – свіча переходити в завтрашній день.
В рушниках доцвітає калиною мамина ніжність
І нескошені батьком буяють густі спориші.
Помирають батьки.
Як птахи, відлітають у вічність.
Залишаючи в спадок нам пісню своєї душі…
Не серед нас, та разом з нами,
В серцях, у пам’яті, в думках

Життя — єдина мить; —
Для смерті — вічність ціла…

Прости за те, що не зуміли
Тебе від смерті зберегти За те, що всі осиротіли За все, за все ти нас порости

А життя все летить, забирає літа;
Ти у серці лишивсь, мов зоря золота.

Вічна пам’ять і важкий біль втрати
назавжди залишаться в наших серцях.

Була для нас ти наче пташка
Мов щебетливий соловей Без тебе сумно нам і важко І серце плаче кожен день.

Хай сонце з високого неба
Зігріє могилу твою А вітер тихенько шепоче Про долю нещасну твою.

Любий татку наш,
Не довго жив ти з нами Любов, печаль і біль в душі Лишив ти нам і мамі.

Немає горя більшого на світі
Коли від нас навік відходять діти.

Чому передчасно закрилися очі
Чому біль і туга замовкли в устах І в росяні ранки, і в зоряні ночі Ми спогад про вас сховаємо в серцях.

Скорботу серця сльозами не пролити,
Сирій могилі горя не зрозуміти.

Не висохнуть сльози жалю, вітри не розвіють печалі.

В серці ти завжди живеш, бо для нас ти найдорожчий в світі.

Неждано і рано пішла ти з життя, залишила біль ти у наших серцях.

Такої милої, святої, такої доброї, як ти, такої щедрої, простої нам вже ніколи не знайти.

В той день навкруг життя буяло,
А серце так хотіло жити,
Тебе в нас, дорогесенька не стало
І ми не в силах щось зробити…

Не стерти нам біль гіркими сльозами.
Пішов ти від нас, але вічно ти з нами.

Як рано погасло життя,
Як скоро закрилися очі.
З тобою всі наші чуття.
Сумуємо щодня і щоночі.

Ще жити багато
На думці було, І може прожив би, Та сонце зайшло…

Вогонь життя неждано згас
Печаль і смуток серце ранять Низький уклін тобі від нас І вічна пам’ять…

Відлітають лелеки у вирій
І журливо так кличуть мене, Але дім мій — темна могила Не пускає до доньки (сина, родини) і друзів мене.
Пам`ятаємо, любимо повік.

Ти пішов з життя занадто рано,
Невимовний залишивши біль.
Спи, спокійно, наш біль і рана,
Пам`ять про тебе живе завжди.

Не вимовить горя, не виплакати сліз.
Ти радість навічно із дому уніс.

Назавжди ти пішов з життя
Туди, звідкіль немає вороття.
Тужливі дзвони линуть звідусіль.
Стискає серце невимовний біль.

Ми прийдемо сюди,
Покладемо тут квіти,
Дуже важко, рідненька,
Нам без тебе прожити.

«Я зник, утік. Бувайте здорові — надіє і доле! Нічого мені з вами робити, грайте іншими» (На саркофазі Антонія).

«Тут упокоївся Джонатан Свіфт, декан церкви, і жорстоке обурення вже не може терзати його серце. Іди, мандрівнику, наслідуй, якщо можеш, ревного поборника мужньої свободи» (На могилі Дж. Свіфта).

«Голим прийшов на землю, голим пішов під землю» (Поширена галицька епітафія XVII ст. ).

«Много сіяв я знатністю, властію і доблестю, а як помер, так з убогим старцем зрівнявся і за широкі свої лани сім ступнів землі узяв. Не дивуйся тому, читачу, бо й тобі те ж буде, нерівні на світ приходимо, а рівними помираємо» (Епітафія, записана Паньком Кулішем).

«Жниво велике, а женців мало. Так благайте Господа, щоб вислав робітників на жниво своє».

«Блаженні чисті серцем, яко тії Бога уздрять».

«Боже! Милостив будь душі раба Твоєго».

«Не буде ні хвороб, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне» (Епітафії, в основі яких лежать Біблійні вислови).

«Світ ловив мене, але не спіймав» (На могилі Сковороди).

«Смерть — найкращий лікар всіх хвороб» (На могилі Свенцицького).

«Мене вже серце не болить» (На могилі Н. Кобринської).

«Гірким сміхом своїм засміюсь» (На могилі М. Гоголя).

«Жив. Любив. Страждав» (На могилі Стендаля).

«Слова його лились, текли і в серце падали глибоко і ніби тим вог­нем пекли Холодні душі». (На могилі В. Ковалевського)

«Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою… » (Поширена епітафія XIX ст. ).

«Серцям розбитим — морок і тиша» (Напис на могилі самогубця XX ст.).

«Не щебече соловейко… » (На могилі Садовської-Берліотті).

«Не з ненавистю судіть, а з любов’ю, якщо хочете пізнати істину» (На могилі адвоката Ф. Плевако).

«Ой, чом, чом, земле моя. Ти люба так мені… » (На могилі Б. Багана).

«Я є воскресіння і життя. Хто вірить у мене, хоч би і вмер, житиме» (На могилі П. Коваля).

«І горів, і палав, і страждав він для неї одної» (На могилі Ст. Бандери).

«Боже, дай, щоб з тої крові, що землю зросила, ще зійшла нам добра воля і слава, і сила» (На стрілецькій могилі).

«Все, що було найдорожче для нас, поховано в цій могилі» (Галицька епітафія).

«Я смертю вирізьбив: Ти стань і прочитай Одне святе є в світі — кров людей хоробрих. Одні живуть могили — Вірних Батьківщині» (Епітафія Юрія Липи).

«Я приєднався до більшості… » (Іронічна епітафія самогубця).

«Ваш вічний спокій — наш вічний смуток».

«Зупинися, перехожий. Не топчи мій прах, Бачиш ти, що я вже вдома, А ти ще в гостях».

«У могилі під хрестом Спить матуся вічним сном. Тихо, гілко, не шуми. Нашу маму не буди» (Поширені українські епітафії).

«Знайшов я свою гавань — Ісуса. Плоть, світ — прощайте! Досить ви мене мучили. Тепер у мене надійний спокій» (Могильний напис XVIII ст.).

«З глибини волаю до Тебе, Господи: визволи мене… ».

«Праведний Ти, Господи, справедливі суди Твої… ».

«Благословляю Господа всякчас» (Поширені галицькі епітафії).

«І буде дух його із віку в вік сіяти, Серця цілющою водою покропляти, І рани гоїти і сльози обтирати… » (На могилі Пантелеймона Куліша).

«Хай буде воля Твоя, Боже!» (Традиційна подільська епітафія)